Принцип Пітера

Всім відомий принцип Пітера про те, що в будь-якій компанії співробітники просуваються по кар’єрним сходинкам до тих пір, поки компетентні.

Рано чи пізно їх призначають на посаду, для якої не вистачає їхньої компетентності. Вони залишаються на цій посаді том, що дійшли до свого рівня некомпетентності, але не можуть его подолати.

Проблема полягає ще і в тому, що неможливо передбачити на якому саме рівні ієрархії співробітник дістане рівня некомпетентності.

Крім принципу Пітера існує ще правило дурнів, яке описав Бен Горовіц в книзі «Легко не буде».
Суть його полягає в тому, що працівники звичайно порівнюють себе з самими некомпетентними на рівень вище.

Наприклад, якщо N є самим слабким віце-президентом компанії, то всі директори починають порівнювати себе саме з ним, та на основі цього вимагають бонусів чи якихось інших благ, бо вони теж досягли такого невисокого рівня компетентності, що є у N, і не розуміють, чому мають менше.

Кращий спосіб пом’якшити наслідки і принципу Пітера – розробити та впровадити правильно побудовану процедуру кар’єрних підвищень.

В ідеалі вона має давати приблизно той самий результат, що й процедура відбору у найкращих школах карате.
Там, щоб отримати наступний рівень, наприклад, після коричневого отримати чорний пояс, потрібно перемогти суперника відповідного рівня, наприклад того, що володіє чорним поясом.

Це надає гарантію, що новий власник чорного пояса в жодному разі не слабший за гіршого власника такого пояса.