Щирість без оголеності: простір між імпульсом і словами

На останній менторській сесії ми продовжили розмисли про емоції й вийшли на, здавалось би, просте, але насправді доволі непросте питання – що означає бути щирим.

Бути щирим зовсім не означає щоразу відкривати кожну емоцію в момент її появи, не означає озвучувати все, що виникає всередині, не фільтруючи й не зважаючи на присутність іншої людини, не означає ділитися найдовірливішим тільки тому, що ти це відчуваєш тут і зараз, і тим більше не означає розчиняти себе у правді, яка ще не встигла дозріти настільки, щоб її проговорення не завдало шкоди ні тобі, ні тому, хто поруч.

Справжня щирість, попри поширені уявлення, рідко пов’язана з емоційною оголеністю, публічністю чи вимогою абсолютної прозорості, вона швидше про внутрішню готовність залишатися в контакті з собою навіть тоді, коли зовнішній простір ще не створив безпечних умов для того, щоб цей контакт став видимим, артикульованим або розділеним з іншою людиною.

Між імпульсом «бути собою» і моментом, коли варто себе проявити, завжди існує простір, і саме цей простір, наповнений тишею, сумнівами, самоспостереженням, перевіркою мотивів і делікатністю, є полем справжньої поваги: до іншого, до себе, до власних меж і до контексту, у якому ми з’являємося.

І коли ми дозволяємо собі побути в цьому проміжку, не поспішати з викриттями й не підмінювати щирість імпульсивністю, у нас з’являється можливість бути присутніми по-справжньому — так, щоб не руйнувати зв’язок, а поглиблювати його.