Самообман керівника: тиха причина гучних провалів

За роки роботи я дійшла висновку, що найбільша брехня в управлінні – це не обман команди, а самообман керівника, який часто непомітно стає точкою неповернення.

Коли реальність починає подавати слабкі, але тривожні сигнали, ще не катастрофічні, проте вже достатньо системні,  у керівника з’являється вибір: подивитися фактам у вічі й чесно визнати зміни, або ж, прикрившись оптимістичними цифрами «ще одного кварталу», вирішити, що все не так погано і можна відкласти неприємні рішення на потім.

І щоразу, коли менеджер робить саме такий вибір, у нього формується внутрішня глухота до правди, яка, хоч і здається незначною, поступово перетворюється на ту саму тріщину, що згодом призводить до системного краху.

Саме тому більшість керівників, які провалюють результати, насправді не готові сказати правду собі та визнати, що їхні дії або бездіяльність могли стати причиною прискореного падіння показників, втрати клієнтів, звільнень у команді чи відсутності запланованих результатів.

На мою думку, справжня зрілість лідера проявляється у здатності визнавати реальність такою, якою вона є, а не такою, якою хочеться її бачити, і саме ця здатність дає йому сили не виправдовуватися, не відкладати рішення та не шукати зовнішніх виправдань.

Тому відповідальність керівника починається в той момент, коли він чесно говорить собі: ситуація змінилася, і я маю діяти по-іншому, навіть якщо це непросто, бо саме ця внутрішня чесність є фундаментом стійкого управління.