Блог | Статті

У компаніях, де технологічна зрілість на високому рівні, більшість погодиться, що персонал є не просто важливим активом, а головним стратегічним ресурсом організації.

Коли організація зосереджується виключно на процесах і не приділяє уваги справжньому впливу своїх дій, існує ризик втратити зв’язок між виконуваною роботою і реальним життям

У період змін в організаціях часто не почуєш від співробітників слова «страх». Замість цього вони зазвичай висловлюють сумніви, наприклад: «я ще не готовий», «не впевнений у форматі», «хочу спершу зрозуміти, навіщо». Проте часто за цими словами приховуються глибші питання, які не стосуються нової структури чи процесів, а мають особистісний характер.

Коли один із ваших ключових працівників вирішує приєднатися до іншої команди, особливо якщо її очолює ваш колишній колега або навіть друг, перша реакція зазвичай не базується на фактах чи управлінській логіці, а на емоціях — розчаруванні, образі чи відчутті зради.

Мотивуючі промови та яскраві меседжі — чудово, але лише до того моменту, поки за ними стоять справжні вчинки. Бо слова без дій не надихають — вони виснажують.

Ми звикли сприймати резилієнтність як здатність триматися попри труднощі. Але це — лише частина. Насправді вона включає ще й внутрішню готовність спробувати знову. Навіть тоді, коли не зобов’язані. Навіть коли здається, що сил вже немає

Коли людина бере ініціативу — особливо внутрішню, глибоку — це майже ніколи не лишається непоміченим. Навпаки, такий рух запускає хвилю запитань, зацікавлення й навіть натхнення в інших.

Після останнього тренінгу в голові залишився цілий шлейф роздумів. Один із них — про досвід. Ми звикли вважати його своїм союзником. Мовляв, досвід дає впевненість, а впевненість — це вже пів шляху до успіху.

Під час змін завжди настає момент, коли команда ніби починає буксувати: темп сповільнюється, запитань стає дедалі більше, енергія знижується. У такі миті керівник стикається зі спокусою — натиснути, обійти гострі кути, зробити вигляд, що “все гаразд”, або сказати: “нічого страшного, рухаємося далі”.